Олег Мушинський, 11 клас
Одеський ліцей №111
Вчитель, що надихнув на написання есе: Колесникова Ксенія Василівна

Конкурс есе на тему «1000 днів війни. Мій шлях»

Вечоріло… Місто, втомлене денними турботами, вже дрімало. На небі де-не-де спалахували зорі. Наступного дня в школі я сподівався подолати чергову життєву сходинку. Майбутнє здавалось зрозумілим та сповненим мрій. Добігало кінця 23 лютого 2022 року. Мабуть, ніхто не здогадувався, що вже вночі ми прокинемося від вибухів. 

Перші відчуття – розгубленість і якийсь непідвладний тобі страх. Не вкладалося в голові те, що відбувається. Війна!

Не очікував, що на Україну нападуть «брати» зі зброєю, посягнуть на найдорожче – життя людей. Для чого вони прийшли на нашу землю? Напувати її кров`ю та слізьми невинних? Дуже важко та боляче було дізнаватися про значні руйнування та смерті, особливо дітей.

Український народ знищували та намагались позбавити майбутнього. Не врахували лише, що ми здатні об`єднатися та протистояти ворогу. Мабуть, забули, що в українців воля та неабияка відвага в крові від народження. Усі побачили, як наші захисники з першого дня стали боронити державу ціною власного життя, як згуртувалися люди в тилу, щоб їм допомогти. Вони стали прикладом і для мене, наповнивши почуттям гордості за незламну націю. 

Коли війна стукає у твої двері, внесок кожного має важливе значення: мужність військових, підтримка армії, волонтерський рух, маленькі справи щодня заради перемоги. Я з рідними та знайомими допомагаємо, хто чим може: збираємо продукти, речі, кошти для військових і мешканців окупованих територій. Також дуже важливою є моральна підтримка. За активної участі школярів були написані листівки, які розлетілися, як голуби, сповнені віри та надії. 

Пам’ятаю, як до міста почали приїздити перші переселенці зі словами: «Добре, що живі…»

Більшість із них втратили близьких, залишилися без рідної домівки, дорогих серцю речей. Я розумів, що будь-хто міг опинитись на їхньому місці. Люди розповідали про зруйновані містечка та голод, боялися кожного сигналу повітряної тривоги, а найстрашніше – не знали, як жити далі. Почуття гордості відчуваю за одеситів, які одразу були готові прийти на допомогу іншим. У важких умовах ми не втратили людяності та милосердя.

Моє рідне місто Одеса теж опинилося в центрі бойових дій. Ніхто не залишився осторонь і тоді, коли внаслідок ворожої атаки ракета пошкодила історичний центр Одеси та Спасо-Преображенський собор. Обурені парафіяни гуртом розбирали завали та рятували ікони. Покрівлю собору досі не відновили. Коли дивитися через неї в небо, то часто у височині можна побачити голубів – символ миру. Птахи ніби дарують надію, що війна невдовзі закінчиться, а все зруйноване ми відбудуємо. 

Іде 2024 рік. 1000 днів війни. Не віриться, що моя шістнадцята осінь залишається тривожною, сповненою болю та невимовного горя. Навіть у години тиші живеш в очікуванні ворожих обстрілів.

Сьогодні сонячний день, дуже схожий на один із тих, що був колись… Та через хвилину земля може здригнутися від чергового прильоту, здатного забрати чиєсь життя. Але спостерігаючи за малечею в парку, яка разом малює картини миру і спілкується рідною мовою, я вірю, що заради нас всіх варто боротися.

Як би не було важко, діти продовжують навчатись серед постійних повітряних тривог, загрози вибухів, вимкнень світла. Важливим завданням молоді залишається здобуття освіти. Особисто відчуваю відповідальність як за вибір власного життєвого шляху, так і за майбутнє України. Я дивлюсь на рідну землю, горду та сильну, відважну та нескорену, і розумію, що наш народ здатний подолати будь-які труднощі, тому сам намагаюсь не опускати руки. Для мене крок до перемоги - не здаватися, коли розгублений, коли страшно, коли мрії поки що залишаються лише мріями.

Понад усе хочу, щоб українці жили в незалежній державі.

Ми маємо право вільно обирати свій шлях, маємо право на свою думку. Об’єднавшись, український народ докладає зусилля заради відродження, миру, адже наша сила - у єдності. Саме від людей, здатних згуртуватись, боротись, перемагати, залежить доля країни. Упевнений, що скоро настане той час, коли люди зможуть жити без страху і війни, відчуваючи свободу та безпеку.