До війни ми проживали в Луганську. Але в перший день воєнних дій у наш будинок влетів снаряд і той мало не розвалився. Влетіло на другий поверх і зруйнувало квартири. Було дуже страшно. Ми бігали по квартирі й не знали, куди подітися.
Саме в цей день наш онук отримав диплом. Вони з другом підійшли до будинку, але в під’їзд не зайшли, і його друг каже: «Я їду до Києва». Вони поїхали в Київ, а ми з чоловіком переїхали на дачу сина. Відтоді я не їздила в місто. Три місяці тому поховала чоловіка. Тепер живу на дачі сама.
Було дуже страшно. Якось чоловік пішов за хлібом, магазин від нас приблизно в кілометрі. У той день загинуло три людини. У нас снаряди летіли, свистіли. Ми спали в підвалі. Біля нас великий кущ бузку росте, ми ховалися під ним. Снаряди літали навіть вдень, і люди гинули.
Ми з чоловіком отримували допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Там були і крупи, і цукор. Тоді всім було дуже важко. Спасибі і Червоному Хресту, вони теж допомагали. Спасибі і Ринату Ахметову. Цій людині дійсно болить за людей, йому їх шкода, тому і допомагав.
Зараз тут людей мало. Навіть на нашій вулиці раніше було багато людей, а зараз тільки в кінці живуть жінка й молодий чоловік, більше нікого немає. Поруч будинки всі порожні стоять.
Моя мрія – щоб діти та внуки не бачили війни й не чули її. У мене два сини й чудові онуки. Ніхто не забуває бабусю.
.png "Імена")
