Мені 53 роки. Я з Афанасіївки Баштанського району Миколаївської області. У мене є чоловік і двоє синів.
Зранку 24 лютого зателефонував старший син з Харкова і сказав, що почалася війна. Він з перших днів пішов служити. Потім ми почули, як росіяни бомбили Херсон. Згодом снаряди літали через наше село. Російські військові не жили в Афанасіївці – тільки приходили з обшуками і один раз колона з трьохсот танків зупинилася на ніч.
У перший день війни ми з’їздили у Снігурівку по продукти. Більше не змогли туди їздити, бо дорога була перекрита. 19 березня зникло світло. Воду ми набирали з криниці. Дев’ятого квітня вивезли меншого сина до родичів і докупили продуктів. Через два тижні ми також виїхали. Повернулися в січні.
Поки нас не було, односельчани прибирали у дворі, навіть білили, щоб окупанти бачили, що обійстя не пустує, і не пограбували будинок.
Нам чутно, як окупанти обстрілюють Херсон. Коли саджали город, навколо були обстріли. Розбомбили школу, в якій навчався син. Томатний завод розбитий. Насосні станції пограбовані. Чоловік працює на сонячній станції: її частково відновили.
Ми віримо в перемогу. Мені здається, що за літо наші військові відвоюють більшу частину окупованих територій.
