Наш тато військовий з початку війни. Доньки зараз перебувають в постійному стресі. Безпекова ситуація в місті дуже погіршилася, постійно вибухи, постріли. 

17 листопада ракета прилетіла біля нашого будинку, вилетіли вікна, пошкодило автівку. 

Діти дуже злякалися. Крім того, вони постійно в стресі, бо хвилюються за життя тата.

В перший день війни ми були вдома. О шостій ранку зателефонував чоловік, який був у відрядженні у Чернігові, і сказав, що почалася війна. Вже через кілька годин російські танки їхали центральною вулицею міста. Дитині так і сказала, що почалась війна. Перше питання було: 

що тепер з нами буде? Ми помремо?

Коли ракета прилетіла біля будинку був найстрашнішим днем. Молодша донька так сильно кричала, просто нелюдським голосом.  

Навіть почала заїкатися після прильоту. 

Проходили курс зустрічей з психологом, все нормалізувалася.

На початку вторгнення ми стикнулися з гуманітарною катастрофою. 

Ділилися з друзями чим могли, гуманітарні штаби допомагали.