Олена Олександрівна працювала у лікарні. Нічого доброго війна не принесла нікому. Перестали платити зарплату, виживати стало важко, бомбардування не давали спокою. Будинок її матері постраждав від обстрілу, дах побило і вікна. І в її квартирі вікна та двері вилетіли, хоча до війни робили ремонт.
Людям довелося жити у підвалах, ховатися у коридорах, коли стріляли, розбиті вікна завішували ковдрами. Не було світла, газу – мирні жителі були позбавлені елементарних людських умов. Жінка мріє забути про ці страшні події та нормально жити без війни, як раніше.
