Спочатку стріляли, бомбили, ми лише чули звуки. А коли вже стало до міста прилітати, з вікон почали вилітати шибки. Люди почали їхати, бо міг уламок влетіти у вікно будь-якої хвилини.

Жити тоді важко було. У станцію колись потрапили, не було гарячої води. Усі запасалися бойлерами.

Дружина мого брата в ті дні народила. Я прийшла до них у гості, а вони на першому поверсі мешкають. І тоді почався обстріл, нам довелося у ванній ховатися, бо там вікон немає. Ще там із ними дідусь старий жив. Загалом страху натерпілися тоді багато.