Юрій Миколайович брав участь у Революції гідності, і тепер багато молодших за нього друзів захищають країну, а він їм допомагає

Мені 65 років. До початку війни я мешкав в Охтирці, і зараз тут. Нікуди не виїжджав із дому. Дружина з донькою виїжджали, коли в Охтирці були активні бойові дії. Зараз всі повернулись додому. 

У перший день мені зателефонували і сказали, що росіяни уже в нашому місті. Для мене це було дуже дивно. Потім люди почали організовуватись. Багато моїх знайомих вступили до тероборони, я їм допомагав. 

Коли почали бомбити, багато моїх знайомих загинули. Я їх всіх знав ще з часів Майдану. Ми були учасниками Революції Гідності. Декого ще у 2014 проводжав в АТО. 

Тяжко ховати людей, яких ти знав, товаришував з ними. Особливо, коли гинуть молоді хлопці – сини моїх знайомих. Все інше можна пережити. 

Ніхто не думав, що росіяни підуть на нас війною. Для нас це було несподівано, особливо для мого покоління, бо ми з ними завжди товаришували. 

А з приємного вразило те, що вся Україна згуртувалась і пішла проти цього варвара. Що наші воїни почали звільняти міста України. 

У моїй родині всі патріотично настроєні. Всі вдома, чекаємо на перемогу. Коли вона буде - не знаю, але потрібно відвоювати все, що у нас забрала росія. Нам потрібно відвоювати свої землі і вийти на кордони 1991 року. 

Своє майбутнє я бачу у процвітаючій Україні. Хочу, щоб ми нарешті стали частиною Європи. Щоб мої внуки жили у вільній Україні і не бачили всього цього.