Роговик Тетяна, учениця 8 класу Навчально-виховного комплексу «Ліцей – загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів «Лідер» Смілянської міської ради Черкаської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Цьома Людмила Олександрівна

Чому бути українкою – це моя суперсила?

Я – УКРАЇНКА! Народилася, живу й учусь в Україні. Мене переповнює почуття гордості за наш народ, бо ми НЕЙМОВІРНІ! Ми ТИТАНИ! Якби я була письменницею, то обов’язково написала б книгу про унікальну суперсилу нації, яка зветься українцями. Сильні та незламні, працьовиті та освічені, щедрі, вірні, українці пробуджуються та живуть на рідній, даній Богом землі.

Де народжується ота суперсила? У яких закутках душі? Невідомо… Орісон Марден писав: «Всередені кожної людини є дрімлючі сили; сили, які здатні перевернути життя, варто їх тільки підняти з глибин і привести в дію».

Саме такою суперсилою для мене, як для українки, є глибоке відчуття того, що мої предки у будь-які часи готові були покласти голову за волю, за незалежність, за мову, яка є нашою ідентичністю, зв’язком з попереднім поколінням. Мій народ зазнав багато лиха: напади, війни, репресії, окупації. Але завжди був незламним, гордим, сильним духом. Саме це й мотивує мене до стійкості, витримки, досягнення нових вершин заради впевненості у майбутньому.

Кожен з нас переживає важкі моменти по-різному, але не втрачаючи віри, ми неодмінно рухаємось далі. Коли почалася війна, у мене з’явилося таке відчуття, що моє життя поставлене на паузу. Мене ніби вимкнули: було світло – і не стало… Та треба було жити далі. Коли мені хочеться здатися й розплакатись, я кажу собі, що повинна бути сильною, що не маю права піддаватися відчаю, тому що є ті, кому набагато гірше…

Я довгий час спостерігала, як українці згуртовувалися навколо своєї  біди. Спочатку робили те, що потрібно, тоді – те, що можливо. І згодом всі побачили, що змогли зробити неможливе. Вівіан Грін стверджував, що «сенс життя не в тому, щоб чекати, коли закінчиться гроза, а в тому, щоб вчитися танцювати під дощем». Тільки об’єднавшись у спільній меті, поборемо й переможемо попри всі перешкоди, бо ми діти неньки-України, правнуки славетних козаків.

У моїх жилах пульсує кров прадідів, які не схиляли голови перед катами. Я відчуваю їх дух і знаю про своє коріння, бачу сни мовою пращурів своїх… І це дає мені сили жити далі. Я знаю багато людей в Україні, які кожного дня неустанно роблять все можливе задля нашої Перемоги. Молитвою, словом, ділом…

Радію з того, що маю можливість донарити на ЗСУ, беру участь у патріотичних конкурсах з метою популяризації всього українського, плету  з однокласниками маскувальні сітки у вільний від навчання час, є активним учасником благодійних ярмарків, виготовляю обереги для наших захисників і всіляко намагаюсь бути хоч чимось корисною для інших. Моя нація зуміла витримати всі негаразди, піднялася з колін, зберегла свою ідентичність, тому що український народ має велику силу, яка проявляється в незламній волі та єдності, у традиціях, у культурній спадщині, у мові, у пісні, а також у «хронічній українській доброті». І другої такої не існує!