Мені 44 роки. Я з Донецької області, з Вугледару. Працювала на шахті. Ми до кінця лютого ще ходили на роботу. А коли обстріли підібралися ближче, то вже не ходили. Ми сиділи вдома в коридорі. Виїхали, коли вже опалення відключили. Це було в березні. А газ тоді ще був. 

Шокувало все те, що почало довкола робитися. Навіть не вірилося спочатку. А потім уже почали думати, що далі.  

Ми знайшли машину, і я з дитиною виїхала. Ще й бабусину кішечку забрали.

Через цю війну ми зараз живемо не у своїй квартирі. Я дитину не можу саму залишити вдома й піти на роботу. Поруч роботи немає, а далеко їхати не можу. Є й психологічні проблеми, які ми долаємо, як можемо.

Хочеться вірити в гарне майбутнє для наших дітей, для нас. Миру хочеться.