Я проживаю в місті Краматорську. Проробила 35 років на НКМЗ, до війни хороше було життя.

24 лютого вранці ми мирно спали з онукою, але я почула перші вибухи. Швидко піднялася. Сказала онучці: «Прокидайся». Вона спитала: «Чому?» А я відповіла: «Бо почалася війна». Я ходила тоді ще на роботу. Потім на три місяці виїхала в Полтаву, але додому дуже хотілося, і я повернулася в Краматорськ. Зараз проживаю у своїй квартирі.

У місті зараз відчинилися аптеки, магазини. Нам допомагає Фонд Ріната Ахметова. Ми гуманітарну допомогу отримуємо, забезпечені всім. Тільки не хочеться чути ці вибухи. І хочеться, щоб не літали ракети. 

У нас газ вимкнули давно - вже сім місяців немає. Світло і вода були, але оскільки зараз ракетами бомблять ГЕС і ТЕС, то відключають світло. А коли немає світла, то немає і води. От і зараз електрики нема.

Наша родина вся живе в Україні. У нас стосунки гарні між собою, і до держави ми ставимося гарно. Ми не хочемо бути Росією, хочемо жити в Україні. Нам тут усе подобається.