Я жила в Маріуполі. За день до війни їхала додому, але до міста мене впустили. Я поїхала до Львова. Моя донька була заблокована з дітьми без води та їжі. Вони весь час сиділи в підвалі. Обстріли не вщухали. 

Одного разу донька піднялась з укриття, на її очах розірвало сусіда. Я не знаходила місця, хвилювалась за дітей та онуків. 

Коли не стало продуктів, вони їли сухарі, які я готувала для собак. 

Діяти з онуками вийшли з міста пішки. Виїхали за кордон, а я залишалась у Львові. Від нервів я оглухла, здоров’я - не дуже. Дуже хочу поїхати додому. Майбутнє бачу лише в Маріуполі.