Мені 61 рік. Мешкаю в Охтирці. Маю чоловіка, батька, сестру. Чоловік – інвалід другої групи, ходить на милицях. Батько лежачий. 

Коли почалася війна, ми з сестрою були коло батька. У погріб не спускалися, бо не могли ні залишити його, ні спустити.

До війни ми з чоловіком мешкали в багатоповерхівці, а зараз – у приватному будинку. Було страшно, коли нас бомбили. Ми весь час були в будинку. Нам усього вистачило. Доводилося стояти в чергах, але все можна було дістати. І вдома мали запаси ліків. Воду набирали з криниці. 

Дуже чекаю, коли настане перемога. Хочеться, щоб був мир на землі.