Людмила Фурса вдячна волонтерам за допомогу її родині. У воєнний час її доньці було дуже складно забезпечувати двох дітей.

Війна у нас почалася 14 червня 2014-го, коли снаряди полетіли над головою. Ми нікуди не ховалися. «Отче наш» читали і лягали спати.

Спочатку сиділи без роботи. Я з 2010 року працювала на пошті під Луганськом. У 2014 році, коли почалася війна, доставка пошти призупинилася, ми думали, що нас закриють. Але, слава Богу, Сєвєродонецьк нас забрав, і ми стали працювати під Сєвєродонецьком.

Пересуваємося по своїй території вільно, а ось фінанси, звичайно, важкувато нам дістаються. Дуже важко працювати стало, обстановка не дуже хороша, все одно снаряди злітають подекуди. Все одно страшно. Хотілося б забути цю війну, щоб її і не було.

У мене дочка і двоє онуків жили. У воєнний час отримували ми «гуманітарку» і грошову допомогу. Дуже велику роль це зіграло. Двоє маленьких дітей, постійно щось треба: і харчування, і одяг, все на світі.

Мрію, як і всі люди, про нормальне життя без війни.