24 лютого вранці подзвонила мама і сказала, щоб я включила новини. Перший день був у страху, на валізах, потім ми поїхали зі Словянська. Через п’ять місяців повернулися.

Коли ми з дитиною виїжджали, чоловік залишався вдома. То був момент, коли закривалися всі аптеки, не було газу. Світло то було, то ні, було дуже важко. Ми пересилали з центру України медикаменти. Слава Богу, що «Нова пошта» працювала.

Моїй малій було два роки, і коли все літало над нами, згодом у дитини виявився аутизм. 

Дитина перестала розмовляти, ми всі ці роки продовжуємо з цим боротися. І зараз, коли над нами літає, вона дуже лякається.

Мені важко жити сьогоднішнім днем. Я звикла планувати, у мене були амбіційні плани, а зараз - прожив день, і слава Богу. Цей режим трошки набрид.

Я дуже надіюсь, що війна закінчиться цим літом, бо у Слов’янську є такі провидці. І в них багато сходилось пророцтв місцевого характеру, тому ми віримо. Вони кажуть, що весною все загостриться, а літом все закінчиться.