Я в Харкові жив. Потім почалася війна, через місяць я виїхав в Полтавську область, а потім повернувся до Харкова. Мені 60 років. Живу сам. Діти за кордоном по роботі.

Страшно було, коли бомбили і вікна тремтіли. Було багато загиблих. Не було ні світла, ні ліків. Перебивався. То знайомі гроші позичали.

Коли ми виїжджали, також бомбили. Коли ми колоною виїжджали із Харкова, то в Дергачах стояли війська російські. Стріляли, ну ми проїхали. Я виїхав до Світловодська. Там жив в дитячому садку, отримував допомогу ВПО, від Червоного Хреста отримував. Ну, ковдри, подушки - все.

Мої рідні всі живі, слава Богу. Є знайомі, які загинули.

Своє майбутнє бачу тільки в Україні, виїжджати я нікуди не хочу. Буде у нас все добре, Україна переможе. Все буде гаразд.