Тетяна Євгенівна мати двох дітей. Через війну вона втратила роботу, дітей вивезла у безпечніше місце, а сама залишилася у будинку, в Станиці Луганській. Ніхто не очікував війни.
Людей об'єднало горе, розповідає жінка. «Ми із сусідами допомагали один одному. Бувало, що хліб не доставляли, і уся вулиця згуртувалася та виживала разом». У людей не було грошей, та й купувати не було чого, виживали за рахунок запасів, вирощених на городі.
Транспорт не ходив, опалення та світла не було. Доводилося ночувати у сусідів – там, де були пічки, а вдень усі розходились та займалися домашніми справами, своїми тваринами та птахами.
Тетяна Євгенівна двічі потрапила під обстріли, це неможливо викреслити із пам'яті.
