Бичко Валерія, 11-а клас, Харківський ліцей № 124

Вчитель, що надихнув на написання — Ламанова Світлана Вікторівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна триває вже майже 1000 днів, і за цей час моє життя змінилося на завжди.

Я не покидала Харків і залишалася тут, попри постійні вибухи, страх та невизначеність.

Ці роки змусили мене переосмислити багато речей та інакше подивитися на світ. Зараз я вже звикла до звуків обстрілів, проте все ще сподіваюся, що цей жах скоро закінчиться і ми нарешті зможемо повернутися до нормального життя.

Перше, що я усвідомила за ці роки, — це важливість часу. Кожен день, проведений поруч із близькими людьми, став для мене неоціненним.

Коли доводиться жити в постійному страху за своє життя, починаєш цінувати найменші моменти спокою та радості.

Я навчилася більше помічати дрібниці: ранкове сонце у вікні, сміх друзів, можливість просто прогулятися вулицями свого рідного міста.

По-друге, війна змінила мене як особистість. Прийшли вибухи, зникло світло, люди стали іншими. Раніше я дивилася на світ крізь призму дитинства, а тепер довелося подорослішати значно швидше. Тривожні ночі, відчуття небезпеки та втрати змушували мене ставати сильнішою щодня. Мені довелося навчитися не панікувати, коли звучить сирена, і зберігати спокій навіть тоді, коли серце б’ється від страху. Пройшла гроза, і ніч промчала, і знову день шумить кругом —  людина теж може пристосуватися до будь-яких умов, хоч це й боляче, бо іншого вибору немає.

Ще один важливий урок, який я отримала — це розуміння справжньої цінності свободи. Спостерігаючи за тим, як люди навколо мене допомагають одне одному і підтримують тих, хто цього потребує, я зрозуміла, що ми сильні, коли разом. Хоч вибухи досі чутно вночі, а загроза все ще поруч, ми тримаємося разом — це і дає мені надію на перемогу.

Підсумовуючи, хочу сказати, що ці 1000 днів війни зробили мене іншою людиною: сильнішою, стійкішою, більш свідомою. Я звикла до постійної небезпеки, але не втратила віри в те, що цей жах скінчиться. Вибухи все ще тривають, але надія не згасає.

Я вірю, що Харків відродиться, як і ми всі, хто пройшов цей нелегкий шлях.