Я почула вибухи рано-вранці і не могла повірити, що це війна. Не вірилося до останнього. Тільки коли вже побачила по телевізору і в інтернеті, що це справжня війна і руйнування… А до цього не могла повірити.

Виїжджала у травні 2022-го, бо вже обстрілювали наше місто, було небезпечно. Недалеко, в Покровський район виїжджала, а восени, у кінці жовтня повернулася додому. Побула трішки дома, а потім знову поїхала туди ж до знайомих, бо було небезпечно. 

На початку, у 2022 році, у нас не було води, газу. Важко було в плані побуту. Воду носили руками, на електриці готували. Сусіди одне одному допомагали, хто як міг. У нас є сусідка похилого віку, то ми їй воду носили. Це було важко. Та зараз уже є і вода, і газ. Коли хворіла, ліки було матеріально важко купити, бо вони були дуже дорогі. А от продовольчі товари, їжа – більш-менш. Слава Богу і за це.

Ми живемо в приватному будинку, він постраждав, бо до сусідки був приліт. А в неї будинок повністю зруйнований. Тій сусідці 81 рік. Але вона, слава Богу, жива лишилася. 

Ще було страшно, коли до нас на ринок прилетіло. Там багато людей загинули, дуже було тяжко це пережити. У нас усе місто було шоковане цим. А також страшно, коли прилітає сюди і чути розриви. Коли хата трясеться. Дуже страшно вночі. 

В душі все одно страх. І стрес, звісно. Бувають такі моменти, коли важко. У мене голова боліла, тиск почав підніматися. І я підлікувалася трохи. Вдячна, що в нас є гарні лікарі. Мене прокапали, і це безкоштовно було. Намагаємося тримати себе в руках.А загалом - усі стараються одне одному допомагати. Стали навіть добрішими одне до одного – не тільки рідні, а й сусіди, знайомі. Зараз роботи в мене немає.

Хочеться, щоб була тиша і було просте людське життя, спокійне і мирне. Щоб дітки гуляли на вулиці, щоб дитячий сміх був, щоб люди ходили по місту і не боялися, щоб робота була, люди працювали і ростили дітей.