Мені 71 рік. У мене онкологія. Я інвалід другої групи. Війна застала мене вдома, у Слов’янську. Якраз були влучання, але я ще жила тут. Потім поїхала в Дніпропетровську область, у Жовті Води. Там жила на квартирі. Наш будинок постраждав. Приїхала назад і відновлювала вікна у квартирі. Балконну раму ще потрібно відновлювати. 

Зараз у Слов'янську. Повернулася сюди, бо потрібно було оформлювати документи на квартиру, що постраждала. Поки що я тут, а що далі – не знаю. Можливо, доведеться тікати, якщо сюди повернуться бойові дії.  Бо мені самій страшно, я одна живу.

Світло, газ і опалення є. Поки що все працює. Були перерви, коли світло вимикали, якщо були влучання в електромережу, але швидко все ремонтували та відновлювали. Молимо Бога, щоб до нас не повернулися обстріли. 

Люди повертаються, магазинів багато відчиняється. А от школи не працюють. Ціни ростуть, а пенсії маленькі. Добре, що мені дають онкологічні ліки безкоштовно за програмою. Це рятує. А взагалі, виживаємо як можемо. 

У мене є дві сестри, старші за мене. Теж хворіють. У одної сестри сильно постраждало житло: і вікна, і балкон. Дуже страшно, коли прилітає. Коли чуєш ці звуки, то істерика і паніка починається. Будемо надіятися на те, що наші хлопці нас захистять. 

Я дивлюся різні передачі, і, за прогнозами, ще довго війна буде. Мені говорив один солдат у 2014 році, що цей конфлікт триватиме дуже довго. Так воно і є. 

Надіємося на краще, а там – що Бог дасть. Дай Боже, щоб хлопці наші вистояли. Нам то одні трошки зброї дадуть, то інші, а в Росії своєї зброї багато. 

Хочеться, щоб усе було добре. І вам бажаю тільки всього доброго.