Надія Олексіївна з болем згадує, як вона зі своїм чоловіком тиждень спали на підлозі в коридорі, бо снаряди літали навколо будинку. І вони, два інваліди, боялися попадання в будинок. Розуміли, що не в змозі добігти до підвалу аби сховатися. Сідали, як курчата в куточку, і чекали, поки обстріли не закінчувалися. У неї є гаряче бажання – щоб швидше закінчилися воєнні дії, поїхати до сина та відвідати могили батьків.