"Коли в наш будинок прилетів снаряд, надія згасла"

Вранці 24 лютого ми були вдома з сім'єю. Діти спали а чоловік збирався на роботу. О п’ятій годині він пив каву на балконі і побачив у склі якісь відсвічуючі відблиски. Вийшов з дому, сів у маршрутку, і тут почали обстрілювати летовище і воєнну частину. Чоловік біг додому, а я прокинулась і не розуміла - це наші стріляють, чи почалася війна. Чоловік каже: «Збирай речі, це війна!»

Нам довелося покинути дім, вештатись по орендованим квартирам - з маленькими дітьми, без роботи, без надії. Шокувало, коли в наш дім прилетів снаряд , і ми зрозуміли, що повертатись нікуди, що будь-яка надія згасла.   

Ми попали в маленьке містечко, де гуманітарну допомогу давали одноразово. Люди не розуміють, що таке - залишитися зовсім без нічого. Я почала шукати допомоги в інтернеті у волонтерів, які висилали памперси й каші дитині.

Живемо разом зі всією родиною, але постійно сваримося, бо багато проблем: то роботи немає, то грошей, то дитина капризує, то хочеться додому. Ми живемо двома сім’ями разом уже пів року, це дуже важко. У чоловіка постійного заробітку немає, я сиджу вдома з двома дітьми. Всі стали трішки роздратовані.