"В підвал, де ми ховалися прилетіла ракета"

24 лютого рано вранці проснулися від вибухів. Подзвонила вчителька та сказала, що сьогодні учні не йдуть до школи. Нічого не пояснила. Я ще не розуміла нічого. З труднощів було те, що люди все скуповували. Стикнулась з нерозумінням чоловіка, він не розумів, що мені та сину страшно. Поки ми бігали у підвал, він дивився фільми та ходив за алкоголем.

Декілька разів прощались з життям у підвалі. Одного разу, в підвал, де ми ховалися прилетіла ракета. Ми виїхали до села. Все те, що зібрали у рюкзак, виявилось не потрібним цієї пори року. Допомагали волонтери. Грошей мало, а виплати не платили. Три з половиною місяці, ми були разом з сім'єю, а потім чоловіка викликали на роботу і ми поїхали додому.

П'ять днів змогли там бути, сиділи в коридорі, трусилися, боялися. Потому виїхали з сином до іншого міста. Зараз я без роботи. Війна забрала мою улюблену роботу. Про моторошну війну нагадує мій дім, в якому була дірка від снаряда, зараз її залагодили. Ще мій під'їзд без вікон.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/