Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Людмила Іванівна Григоренко

«Коли я дивлюся в небо, мені дуже часто здається, ніби летять снаряди»

переглядів: 614

У травні 2014 року Людмилі Іванівні довелося на швидку руку зібрати речі і виїхати з Луганська в безпечне, як тоді здавалося, місце. Однак незабаром її будинок потрапив під обстріл, був пошкоджений дах. Пережиті бомбардування негативно відбилися на здоров'ї – вона захворіла на цукровий діабет.

Була робота, спілкування з дітьми. Зараз я вже на пенсії, тому питання роботи мене не хвилює, але в селі багато молоді, а роботи немає. У мене є друзі, яким ще немає 50-60 років, вони теж залишилися без роботи. У мене 37 років стажу, я знаю, що настане моє число – і я отримаю пенсію, а у багатьох такої можливості немає.

Живу з чоловіком. Йому 82 роки, він вже три роки страждає онкозахворюванням. Його прооперували. Діти знаходяться по той бік річки. Син там, переїхати сюди не може, оскільки внучка вчиться в школі. Підтримуємо спілкування тільки телефонними розмовами. Я теж до них не можу поїхати, тому що у мене цукровий діабет, і мені дуже важко переходити через КПВВ.

Ми живемо непогано. Тут дуже багато переселенців. Місцеве населення прекрасно до нас ставиться. Керівництво теж прекрасно ставиться. Якщо якась гуманітарна організація надає допомогу, нам відразу повідомляють. Тому я не можу скаржитися на наше життя. Однак вік бере своє.

Хочеться, щоб настав мир і сторони знайшли розуміння між собою, щоб не гинули діти. Найбільше хвилює, коли дивишся новини і є загиблі. Страшно.

Я прекрасно пам'ятаю перший день війни. У Луганську почали бомбити обладміністрацію, почали літати літаки. І я зрозуміла, що сталося те, чого не повинно було статися.

Коли я дивлюся в небо, мені дуже часто здається, ніби летять снаряди

Ми виїхали на цю територію, тут було спокійно. Думала, що нас тут не будуть обстрілювати. Але я глибоко помилилася. Мій будинок потрапив під обстріл, був побитий весь дах.

Мені 70 років, але я лазила по даху і клеїла ластівки, щоб він не протікав. На жаль, ніхто не допоміг, хоча у мене є акт, що вибито скло і пошкоджено дах.

Того дня ми з чоловіком бігли в підвал і сиділи там. Це страшно, моторошно. Під час обстрілу у нас постраждав газовий котел. З того часу ми поставили буржуйку, якою опалюємо.

На тлі всіх бомбардувань і переживань я заробила цукровий діабет.

Я не можу сказати, що у нас стріляють, але все одно при вигляді військових у мене починається страх, тремтять коліна, стає важко дихати. Ця паніка з'явилася під час війни, тобто війна змінила нас і дуже сильно.

Коли дивлюся в небо, мені дуже часто здається, ніби летять снаряди і горить полум'я. До нас приїжджав психолог Ваня з Сєвєродонецька, прізвище його не знаю, дай Бог йому здоров'я.

Я запрошувала переселенців і місцевих жителів, тому що всі після обстрілів були шоковані. І він провів нам 10 сеансів. Це трішечки заспокоїло і підняло дух, але все одно неможливо забути, коли летять снаряди.

У 2014 році з рідного Луганська я в прямому сенсі слова тікала. Мені сказали, що на ту сторону йде останній автобус. Я схопила сумку з якимись речами, паспорт, пенсійне посвідчення і поїхала. Син весь час говорив: «Їдь, бо тут неспокійно». Чоловік в цей час був тут у родичів. Потім ми орендували житло недалеко від родичів, так і живемо.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Луганськ 2014 Текст Історії мирних пенсіонери переїзд зруйновано або пошкоджено житло психологічні травми обстріли безпека та життєзабезпечення здоров'я житло літні люди (60+) розлука з близькими Обстріли Луганська
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій