«Коли почали стріляти, ми зрозуміли, що це надовго»

Все нормально було до війни, добре, усього вистачало. Під час війни син потрапив під бомбардування, тепер хворіє. І ми стали знервованими. Чоловік подивиться новини та нервується, тиск піднімається.

Із дітьми раніше їздили відпочивати, за грибами, а зараз страшно. Як війна прийшла – невістку з онуком відправляли під Харків, а ми тут були, і син до нас приходив.

Я навіть не пам'ятаю, де була, коли в нас почали бомбити. Коли почали стріляти ми зрозуміли, що це надовго. Син не міг виїхати з роботи, а потім їхав і під бомбардування потрапив.

Ми іноді в Бахмут їздимо, постійно на блок-постах стоїмо, нервуємо. Як була війна – газу та світла не було. Добре, що в нас були ліхтарики. Ми дуже тяжко перенесли все. Під час обстрілу у нас розбили балкон.

Хочеться щоб світ був і все забулося. Ми обидва гіпертоніки, пенсії не вистачає на все. Раніше ми не помічали, а тепер ціни зросли, маленька пенсія.

Чоловік отримував допомогу від Фонду Ріната Ахметова, а мені давали польську «гуманітарку». Крупи давали, цукор, масло, все-таки, було легше. Головна мрія – щоб було здоров'я та на що прожити.