Розлуки з рідними, втрата житла, вимушені переїзди – наше життя змінилося назавжди. Я перебувала на роботі, коли почалося те, чого так боялися – хоча з 2014 року жили на лінії зіткнення, такого жахіття не чекали.

Сама почула гучні вибухи. Була паніка, сльози, страх. Коли під гаражами виїжджали з рідного міста, на власні очі побачили руїни того, що від нього залишилося.

Ми зіткнулися з постійними панічними атаками, заспокоювалися лише ліками, звикати на новому місці було важко – не всі розуміють, що значить бути переселенцем без дому, з однією валізою в руках.

В підвалі за місяць часто не вистачало води та їжі. Добре, що ніхто не захворів. І єдине, що залишилося як символ втрати – ключі від дверей, які вже ніколи не відчинити.