Мені вчора було 76 років. Моя жінка була паралізована, потім ще й поламала шийку стегна, вона лежача. Я сам готую, сам перу і сам доглядаю за нею. У мене велике горе. Куди тут виїдеш?

Зараз до нас жінка із соцслужби ходить два рази на тиждень. Якщо треба, я прошу, а так - все сам. Я ще й сліпий, у мене 5% зору. Я сам із цим борюся, бо треба гроші. Дізнавався в Краматорську, скільки очі відремонтувати. Колись було по 12 тисяч за одне око, а з нового року - 24 400. Де я їх наберу, як мені зробити операцію? Дочка на Харківщині з чоловіком, він також хворий. А що їй з Харківщини їхати сюди, толку з того? 

Поряд з нами влучило в школу № 6. Я думав - вікна повилітають, а вікна у мене дерев’яні. 

Днів чотири назад, метрів за 300 в радгосп керована бомба попала - порушила чотири будинки приватного сектору. А якби трохи ближче - то попало б у наш дім. Ми вже перестали боятися - будь що буде. Я жінку не кину, бо вона не ходяча - будемо гинути разом. 

Про одне мрію - щоб не сьогодні-завтра війна закінчилась, і тоді нам буде краще.