Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
Ольга, Віталій і донька Марія Желновацькі

«Щоранку ми прокидаємося під вибух снарядів»

переглядів: 415

Дружина Ольга:

Ми жили в батьківській хаті мого чоловіка, в селищі Первомайка. Але коли почалися бойові дії, наш будинок потрапив під обстріл. Були сильні руйнування, там знаходитися не можна було.

Щоранку ми прокидаємося під вибух снарядів

Ми перебралися до мого батька, дідуся, але теж були обстріли. Квартира залишилася без вікон. Багато поламок. І ми живемо тепер в найманій квартирі.

 У кінці липня 2014 року, десь числа 30-го, напевно, все почалося. Ми поїхали в гості на пару днів відвідати племінників – і тут таке. Коли повернулися, вже тут війна була, руйнування. Напевно, це дійсно було диво, що ми не потрапили...

 Все постраждало. Удар був такий, що завалилася стіна. Звісно, техніка вся попадала. Дах побило весь, протікав. Не було стіни, не було вхідних дверей.

Тут ми живемо з жовтня 14-го року. Це квартира наших родичів. Вони виїхали, нас пустили жити.

Робота теж постраждала, підірвали. Влучив снаряд на наш ринок, де я працювала – втратили магазини. Повністю весь ринок постраждав. Залишилися всі без роботи, хто там працював.

Чоловік – інвалід першої групи з 2009 року. Погіршення почалися, коли почалася війна. Це стрес... Ми завжди разом, без мене він нікуди, і я без нього нікуди. Ми всюди разом ходимо, завжди удвох.

Чоловік Віталій:

Працював на шахті, потім на місцевому вогнетривкому заводі електромонтажником. Потім таке погіршення здоров’я почалося, що не міг нічого робити. Хто мене буде тримати? Кому я потрібен? Почалося з правої руки, рука почала слабшати.

Лягав у лікарню, був на обстеженні, пролікувався. Дали третю групу інвалідності. Але з часом погіршення пішло в другу руку. Дали вже першу групу інвалідності. Зараз ще ногами ходжу, а ось руками вже практично нічого не роблю. Гірше стає з часом. Дружина мене і годує, і поїть.

Щоранку ми прокидаємося під вибух снарядів

Ольга:

Я не можу його залишити, він не може себе обслуговувати. Він навіть не може взяти склянку, щоб просто попити води. Йому потрібна моя допомога або дітей.

В опалювальний період важко. Треба заготовити дрова, як бачите, ми топимо буржуйкою, дровами. У нашому під’їзді живуть три родини. І кожен заготовлює собі дрова. Якісь купуються, якісь з дерев, паличок, гілочок збираємо як можемо.

Якщо будуть сильні морози, можливо, доведеться топити два, а то і три рази щодня. Якщо цілий день топити, звичайно, задорого. Багато дров з’їдає буржуйка. А якщо погода, то вранці протопив, щось приготував – і на вечір вистачає, і тепленько, і нормально.

Електрикою грітися неможливо, дуже дорого. Буває, взагалі немає світла. Ми могли і місяць без світла сидіти. Готували, поки не було буржуйки, на багатті, але холодно було. Грудень ми сиділи без світла в 2016 році.

Дочка Марія:

Щоранку ми прокидаємося під вибух снарядів, йдемо в коридор і сидимо. У підвалі ми сиділи 2016-й, 2015-й рік. Взимку, восени, влітку, навесні. Це не дитинство, тому що діти проводять дитинство в тиші, в мирі, в спокої, а ми – у війні, під снарядами, під кулями.

Щоранку ми прокидаємося під вибух снарядів

Ольга:

Діти... Їх треба підняти, їх треба вивчити. Діти дають нам стимул життя. Жити хочеться. Намагаємося не падати духом.

Красногорівка 2014 Відео Історії мирних жінки чоловіки діти зруйновано або пошкоджено житло житло
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій