«Як відчувати себе в безпеці?»

Усі ми живемо й завжди жили в Мар’їнці, працювали, дітей виховували.

А потім все в нас було: і «Гради» летіли через нас, виблискували. Пам’ятаю, ми сиділи на дивані й бачили, як летіло.

Чоловік не спав, я боялася. У підвалі спали. У куток один влетів і забило. Дали нам шифер, а крити дах самі збирали гроші, займали.

Зараз усі продукти коштують дорого. Рінат Ахметов давав крупи, добре було. Давали восени зимову допомогу, щоб купити нам вугілля, і все. Більше ніхто не давав.

Діти наші поїхали й сюди не можуть приїхати. Онучки виросли, вони теж не можуть приїхати. У нас здоров’я немає, пенсія маленька, [грошей] не вистачає. Вугілля купити – відкладаємо два-три місяці. Ось таке життя, живеш і не знаєш, що робити. Сьогодні тепло, слава Богу, а завтра ніхто не знає, що буде.

Як відчувати себе в безпеці? Тут лінія розмежування проходить, стріляють, звідки – ми не знаємо. Ми тут живемо 35 років і ніколи не думали, що таке в нас буде. Важке становище, не знаєш, що ввечері буде, що вночі. Магазин поруч, хлопчики приходять молоденькі в обнімку з дівчатами, ті плачуть. Думаєш: «За що»? Сьогодні прийшов, а завтра його немає...

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/