Ми могли б виїхати, але в мене жінка була паралізована. Куди з нею виїжджати? А потім ще й поламала шийку бедра. Вона лежача. Я сам доглядаю її, сам готую, сам перу. Потребу вона справляє за допомогою «Піколаксу». У мене велике горе. 

Зараз у нас все є. Із соцслужби жінка приходить два рази на тиждень. Якщо потрібно, то я прошу, а так – усе сам. Я ще й сліпий на додачу. У мене лише 5% зору, і я сам із усім борюся. Потрібні гроші. Я дізнавався у Краматорську, скільки коштує очі пролікувати. Колись було по дванадцять тисяч за одне око, а з нового року подорожчало удвічі. А де ж я візьму ці гроші? Як мені зробити операцію?

Поряд влучило в школу №6. Я думав, у мене вікна повилітають. Вікна в нас дерев’яні. 

Дні чотири тому метрів за 300 від нас керована бомба зруйнувала чотири будинки в приватному секторі. А якби трохи далі, то влучила б у наш дім. Хоча ми вже й перестали боятися. Будь що буде. Я жінку одну не залишу. Якщо будемо гинути, то разом. 

Хочеться, щоб не сьогодні-завтра війна закінчилася, тоді нам буде краще жити.