Наше село Кодема на лінії вогню. Доставити до нас продукти й ліки – велика проблема. Ось я дивом вижив і ледь не втратив кінцівки, коли майже рік тому підірвався на міні.
Усе сталося звичайного робочого дня, у квітні 2015-го. Ми з напарником трактористи. Сіли за кермо, поїхали через поле, проїхали 10 метрів – вибух. Я й не відчував того болю, я глянув – на руках пальців немає.
З охопленого полум'ям трактора мене витягнув напарник. Виявилося, у мене тіло обгоріло наполовину. У Краматорському опіковому центрі зробили 28 операцій.
Взагалі, не хочу про це говорити. Треба взяти волю в кулак і навчитися ходити заново. У мене роздроблена п'ята. Через це операцію з нарощування шкіри поки не роблять, лікарі чекають, коли загоїться кінцівка. Від трактора залишилася купа металу.
Звичайно, через бойові дії фермери зазнають колосальних збитків. Минулого року з 800 гектарів засіяли тільки 100, і те на свій страх та ризик.
Про роботу я поки не думаю. Зараз головне – знайти гроші на операцію. Ми живемо на допомогу з інвалідності та пенсію матері, приблизно 2000 гривень. Ледве вистачає на їжу та ліки.
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.