Історії, які ви нам довірили
Наше село Кодема на лінії вогню. Доставити до нас продукти й ліки – велика проблема. Ось я дивом вижив і ледь не втратив кінцівки, коли майже рік тому підірвався на міні.
Усе сталося звичайного робочого дня, у квітні 2015-го. Ми з напарником трактористи. Сіли за кермо, поїхали через поле, проїхали 10 метрів – вибух. Я й не відчував того болю, я глянув – на руках пальців немає.
З охопленого полум'ям трактора мене витягнув напарник. Виявилося, у мене тіло обгоріло наполовину. У Краматорському опіковому центрі зробили 28 операцій.
Взагалі, не хочу про це говорити. Треба взяти волю в кулак і навчитися ходити заново. У мене роздроблена п'ята. Через це операцію з нарощування шкіри поки не роблять, лікарі чекають, коли загоїться кінцівка. Від трактора залишилася купа металу.
Звичайно, через бойові дії фермери зазнають колосальних збитків. Минулого року з 800 гектарів засіяли тільки 100, і те на свій страх та ризик.
Про роботу я поки не думаю. Зараз головне – знайти гроші на операцію. Ми живемо на допомогу з інвалідності та пенсію матері, приблизно 2000 гривень. Ледве вистачає на їжу та ліки.
Інші історії
