Петрович Діана, учениця 7 класу Лосківської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Новгород-Сіверської районної ради Чернігівської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Сенченко Наталія Михайлівна

Війна. Моя історія

Було це в Україні, коли над маленьким містечком нависла повітряна тривога. Діти Ліля та Петрик разом зі своїми батьками добре знали правила та алгоритми поводження під час тривоги. Це було важливо, хоча через повномасштабне військове вторгнення РФ тривали бойові дії, і  було необхідно знати, як  зберегти власне життя. Одного ранку, коли діти грали вдома у своїй кімнаті, раптом залунала сирена повітряної тривоги. Вони разом з батьками миттєво зрозуміли, що робити.

Петрик і Ліля запам'ятали найголовніше правило: якщо почули сирену – відразу прямуйте до укриття. За певних умов алгоритм дій під час тривоги може відрізнятися, але найголовніше правило звучало саме так: почули сирену – відразу прямуйте до укриття.

Тож усі разом вони вийшли на вулицю та рушили до найближчого укриття, яке було не так далеко від їхнього будинку. Петрик, Ліля та їхні батьки заходили в укриття та обережно закривали за собою двері. Правило "двох стін" було всім добре відомим. Вони знали, що від небезпеки їх повинно відокремлювати щонайменше дві стіни, одна стіна може зруйнуватися від удару, а інша залишитися цілою та зможе витримати уламки стіни та вікон.

Укриття було невеликим, але вони все одно сіли на підлозі і почали прислухатися до того, що відбувалося на вулицях. Сигнал тривоги, що лунав до населення викликав невпевненість, але всі разом вони слухали і виконували рекомендації.

Ця надзвичайна ситуація нагадала Петрику, Лілі та їхнім батькам, що важливо бути готовими до непередбачуваних обставин і знати, як діяти в надзвичайних ситуаціях. Вони разом з іншими людьми у своєму місті долали труднощі і навчилися жити під час надзвичайних обставин на Землі.

І хоча ця історія була страшною, вона також дала їм надію та впевненість у своїх можливостях.

Одного дня, коли Петрик  і Ліля  навчалися в школі, над містом знову лунав звук сирени повітряної тривоги. Вони одразу зрозуміли, що потрібно робити. Вчителі знову повідомили дітям про те, що відбувається і як слід діяти.

«Діти, - сказала вчителька, - ми маємо слідувати інструкції, беріть свої рюкзачки та пляшечки з водою і давайте йти в укриття».

Діти  слухали вчителів і дотримувалися інструкцій. Вони знали, що під час евакуації ні в якому разі не можна користуватися ліфтом, а спускатися тільки сходами. Тож разом зі своїми однокласниками вони вирушили вниз сходами, де на них чекали вчителі та працівники школи. Мобільний телефон був одним із інструментів для зв'язку, особливо в тому випадку, якщо дитина сильно хвилюється в укритті. Дзвінок чи повідомлення батькам може розслабити дитину і допоможе їй легше переносити напруження. Однак на практиці таких випадків було дуже мало.

Це тому, що діти відчували себе в безпеці разом зі своїм класом та вчителем. Вони знали, що разом вони сильніші і можуть підтримати один одного в складних ситуаціях.

Вчителі завжди були поруч і готові надавати дітям підтримку та безпеку.  Таким чином, мобільні телефони в торбинках безпеки залишилися в першу чергу разом із важливим зв’язком, але діти розуміють, що найкраща безпека – це зі своїми друзями та вчителями.

Із часом вчителі зрозуміли, що можна проводити повноцінне навчання в укритті. Для початкових класів там були пластикові бокси з незвичайними матеріалами, які вчителі використовували під час уроків. У зоні старшої школи були окремі місця для кожного класу та їхнього вчителя, а також дошки.

Ця історія дає нам надію і впевненість у тому, що знання та готовність діяти можуть допомогти нам подолати будь-які труднощі.