Гольцева Софія, 16 років, учениця 11-А класу Петриківського ліцею, смт.Петриківка, Дніпропетровська обл.

Вчителька, що надихнула на написання - Гречанова Ірина Володимирівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

З тим самим моментом як нога окупанта ступила на наші землі, доля кожного українця похитнулася. Як стіни будинків, із тріском та присмаком пилу штукатурки, почали розсипатися долі. Так само із кожним поверненим клаптем землі, все склеюється та повертається. Але повертається облитим кров’ю та просоченим криками скалічених душ. І ніколи не буде таким, як раніше.

Як же було раніше? Кухня оповита запахом вечері, дзеленчанням ложок та замурзаних дитячих облич. Вечори перед телевізором у в’язаних шкарпетках з чудернацькими візерунками. Мерехтіння екрана і голос ведучих комедійного шоу з позакадровим сміхом. Розігрів машини морозного ранку, судочки з обідом. Поцілунок у щічку та «набери мене після роботи».

А потім лютий.

І ось ти вже приймаєш у своєму будинку біженців із Харкова, із якими потім вирушаєш до кордону. Та перед виходом фотографуєш кімнату… На пам’ять.

Говорите меншій сестрі, що ми їдемо до тітки в гості, на пару тижнів. А тато лишається. Махає рукою вслід, доки авто повільно віддаляється, покидаючи рідні краєвиди. А потім тато піде служити.

Перетинаючи кордон, доводиться зізнатися та пояснити сестричці, що почалася війна.

І ось вже вечеря окремо, але не на відстані стін, а на тисячах кілометрів, без «студіть, бо гаряче». Померзлі ступні без затишних шкарпеток. І

замість телевізора під пледом – нескінченне прогортування відео новин. І у кожному плач на фоні. Крики, агонія і запах смерті.

Не старенький мотор автівки на морозі, а  то торохтить власне серце. Ніяких судочків з обідом і поцілунків у щетинисту щоку. Лишень стомлений голос у трубці й: «Як ти там?»

Із брудним триколором була принесена розруха життів, скаліченість тіл і душ. Невимовно безглузде, невиправдане звірство, що понівечило віру та майбутнє. Лишило лише червиву пустоту невідомості. І відстань, що пече у грудях, що день сильніше. Війна скінчиться, але біль, що вона завдала, залишиться назавжди.