Родичі Жанни з Луганська залишилися в місті й ховалися від обстрілу в льохах. Померлих не могли гідно поховати, а живі пристосовувалися до військових умов, як могли.
Звичайно, я пам’ятаю перший день війни. Я прокинулася від пострілів. Таке враження було, що стріляли у дворі. Потім у наш двір прилетів літак. Розвернувся – і такий рев стояв, і постріли, черга автоматна... Щось жахливе! Це було вранці, 1 червня 2014 року.
Я чула постріли «Градів», гармат, бачила дим. Ішла на роботу та приходила під гуркіт пострілів із гармат.
Спочатку ми думали, що це скоро скінчиться, але не сталося. Дехто навіть помер. Ми, правда, швидко звідти виїхали, у нас дочка виходила заміж. Під пострілами їхали. А повернутися назад не змогли. Залишалася ще одна дочка, ми її ледве вивезли звідти.
У мене там ще брат залишився. Під час війни з родиною ховався в оглядовій ямі, у погребі. Готували на вулиці, води не було. Добре, що в них своя криниця була. Так і виживали.
Я засмучуюсь, згадувати не хочеться. У мене там померла тітка. Вона лежала вдома кілька днів. Зрештою, її поховали в братській могилі.
.png "Імена")
