Іноді так мене придавить, що я б померла. І це найкраще»

Живу я зараз у Розівці, і до війни тут мешкала. [Тут жили] мама, бабуся та я. Бабуся давно померла, мама теж. Діти дорослі, вже є онуки.

У перший день війни були обстріли, але я туди не ходила. Я просто на роботу прийшла, та й годі.

На нашій вулиці немає руйнувань, дякувати Богу. Чи не підійшло до нас. В нас підвал є. Коли обстріл чули, то ми ховалися то в нас, то в сільраді. У нас буле відлуння.

Іноді так мене придушить, що я померла б. І це найкраще. Мрію, щоби світ був, але, бачите, як у нас.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/