Я не хочу зациклюватись на тому, що тут відбувалося. Не хочеться згадувати. Ми на півтора місяці їздили до родичів у Харків, а коли повернулися, у нас ні вікон, нічого не було. Ніхто нам не допомагав відновлювати.

У нашому житті все змінилося після того, як у будинку почали тремтіти стіни, а ми почали ховатися в коридорі. Потім залишилися без газу та світла. Іноді й зараз стріляють, але ми вже не звертаємо уваги.

Коли я була в декреті, отримувала продуктові набори від Фонду Ріната Ахметова.

Донька була ще маленька, тому вона не запам’ятала обстрілів, а у старшого сина все це позначилося на нервовій системі.

Хочеться, щоб війна припинилася. Іноді мене лякає, коли я виходжу з квартири з дитиною, і ми бачимо військових у балаклавах. Хочеться, щоб наші діти ходили спокійно.