Чеблукова Дар'я, 11-а клас, Харківський ліцей №70

Вчитель, що надихнув на написання — Купершмідт Інна Василівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року поставило на паузу життя кожного і змінило його так, що повернутися до минулого вже неможливо. В цей день почалась війна, що триває вже майже 1000 днів, понад два з половиною роки. Вона змінила плани багатьох українців. Чимало людей були змушені змінити вид діяльності або взагалі залишитися без роботи. Діти не мали змоги навчатися. Велика кількість українців залишилася без даху над головою. Хтось був вимушений виїхати за кордон, щоб врятувати свою сім’ю. А найжахливіше те, скільки людей втратило своїх близьких та рідних. Війна торкнулася життя кожного, зокрема і мого.

Перші дні війни були найтяжчими, хоча й інші легкими не назвеш. Коли прокидаєшся о п’ятій ранку від вибухів, спочатку нічого не розумієш. Але, помічаючи метушню в будинку, приходить розуміння того, що все ж таки сталося. Після усвідомлення того, що відбувається ,відчуваєш вир незрозумілих емоцій. Спочатку охоплює шок, потім відчуваєш невизначеність і страх за своє життя і життя рідних. Батьки дзвонять до родичів, щоб дізнатись, чи все з ними гаразд. Потім починають збирати тривожну валізу, щоб при надзвичайній ситуації можна було швидко покинути будинок та сховатися у безпечному місці.

Перший місяць було важко пристосуватися до нового ритму життя. Не ходити до школи та не бачитися з друзями такий довгий час було досить незвично.

Сидячи вдома всією родиною, тільки гра в карти чи перегляд фільмів могли відволікати від тих жахливих новин, про які щодня говорили.

Спочатку здавалося, що це лише на декілька днів, і все це скоро закінчиться. Але вже пройшло не просто декілька днів, тижнів, чи місяців, а більше, ніж два з половиною роки.

Через війну я зрозуміла ,що те, що здавалося раніше проблемою – насправді не було нею. За цей період я дізналася,, що достатньо легко пристосовуюся до нових умов життя і досить врівноважено та спокійно ставлюся до критичних ситуацій. Мені вдається не тільки контролювати свої реакції, але й допомагати іншим залишатися зосередженими.

Я почала ще більше цінувати свій дім, близьких людей та рідний край.

Згодом я звикла до нового життя. До постійних повітряних тривог та періодичних вимкнень світла. До дистанційного навчання. До того, що багато моїх знайомих поїхали за кордон та більше ніколи не повернуться. До постійного переживання за своїх рідних та до періодичних вибухів, від яких інколи все-таки стає лячне. Такі умови в наш час стали вже звичними, перетворились у буденність. Але іноді стає дуже сумно, коли у пам’яті зринають спогади про минуле спокійне життя.

Війна дала змогу побачити, який народ України насправді сильний. Вона показала, що український народ має вражаючу силу та єдність і те, що незважаючи ні на які складнощі, українці згуртувалися задля спільної мети, підтримуючи один одного. Сила духу українського народу стала символом опору та надії, надихаючи світ на підтримку в цій боротьбі.

Війна розділила наші життя на «до» та «після». Змусила зіткнутися з багатьма випробуваннями та завдала чимало втрат. Війна часто змінює людей, як змінила і мене. Вона змусила замислитися над сенсом життя, цінностями та пріоритетами. Війна також змусила всіх нас усвідомити важливість єдності українського народу, об’єднавши різних людей задля спільної мети. Пройти цей довгий шлях було дуже важко. Але українці - сильний народ, що ніколи не опускає руки та бореться зі злом. Тож я вірю, що перемога буде за нами!