Лашко Артем, учень 10 класу Хорішківського ліцею імені М.В. Остроградського

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гладка Світлана Миколаївна

Чому бути українцем – це моя суперсила?

З давніх-давен так сталось, що українці боряться за свою незалежність. Тисяча років активного протистояння наших відважних та мужніх пращурів проти ворогів сформувало та закарбувало в наших жилах потужній генофонд жаги до свободи. Українці завжди боролися за свої землі, родини та ніколи заради забави, статків та влади, як у минулому та нині це робить наш ворог.

Незалежність духу української нації полягає в жазі до вільного та мирного життя. А сила наша в розумінні, що саме ми захищаємо, адже просте протистояння обов’язково закінчиться поразкою, якщо не мати мети.

Я справді пишаюсь тим, що я – українець, адже належу до народу з багатотисячною історією в усіх сенсах цього слова, сповненою злетів та падінь, що має багату історію. Ще за часів Київської Русі була створена перша бібліотека, тобто ми вміємо і головне хочемо вчитися, поки дехто на болотах жив у землянках, ми зводили палаци. До початку Національно-Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького була створена Запорізька Січ, що допомогла у підготовці до багатьох переможних війн, а отже ми обізнані у військовій справі та готові й надалі боротись.

Наступні факти вражають не менше за попередні – «червона чума» у ХХ столітті охопила наші землі. Комуністи нищили та спопеляли нас, але український народ, мов міфічний фенікс з вогню, відродився та продовжує боротьбу.

2014 рік. На нас напали «брати» (якщо чесно ніколи не вважав тих створінь такими) і українці знову взяли зброю до рук й почали відстоювати власну землю, свободу.

24 лютого 2022 рік – цей день назавжди змінив життя мільйонів українців та всього світу. Наші хоробрі хлопці та дівчата стали на варту нашої незалежності.

Мов ті янголи, що боронять Небеса, тисячі солдатів боряться сьогодні за долю всієї світової спільноти, бо кожен вже давно зрозумів, що Україна – останній аванпост між демократичним світом та рашистським злом. Вище я зазначив лише кілька причин з сотень можливих, чому я пишаюсь, що належу до українського народу.

Я навчаюсь у 10 класі, тому піти боронити, пліч-о-пліч з побратимами, наші землі від орків я не маю змоги. Але існує багато речей, які можуть допомогти пришвидшити перемогу.

Саме тому зараз я допомагаю у царині волонтерства. У своєму селі я намагаюсь заробити хоч якісь кошти, аби донатити на різні збори. Буквально після того, як допишу це есе, покваплюся до магазину по товари особистої гігієни та нижню білизну для збору на армію від нашої селищної ради. Разом з цим допомагаю фасувати та грузити всі речі та продукти, що принесли мої односельці. Інколи навідую родини військових, за потреби підтримую.

На мою думку, коли представники наших Збройних Сил знають, що їхнім сім’ям допомагають, то вони краще зможуть зосередитись на виконанні бойових завдань.

Головне не опускати руки та вірити в перемогу України. Віра – це моя супер сила, бо я українець і пишаюсь цим. Слава Україні та Збройним Силам України!!!