Гузар Вікторія, 11 клас, Галицький фаховий коледж

Вчитель, що надихнув на написання — Безкоровайна Марія Любомирівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Початок 2020 року, кінець 6-го класу, мені 12 років і у світі неочікувано вирує коронавірус. Школи зачинені, магазини зачинені, всі у масках, у кожного страх не інфікуватися. Кордони закриті, ніхто нікуди не має змоги виїхати. Дистанційне навчання впродовж останніх місяців навчального року, і на перший погляд - це здавалося дуже дивним, але вже з часом всі пристосувалися до нових умов життя. 2021 рік 8 клас - школа через день, навчальний департамент намагається не допустити великого скупчення учнів. Але вже у той час майже кожного семестру проводилася евакуація. Початок 2022 року, 16 лютого, всі дивляться новини, адже розказують про те, що росія може напасти, але ніхто в це не вірить. 24 лютого, четвер, ми з однокласниками збиралися йти до школи, адже нас чекала контрольна з математики, хоча ніхто її не бажав писати. І ось на ранок лише єдина, але найжахливіша новина: вночі росія вдерлася на територію нашої незалежної та суверенної держави України. У всіх паніка, недорозуміння, що відбувається.

Супермаркети, заправки, все, де тільки були продукти харчування, негайно було розпродано. Нереальні черги на станціях, щоб заправити авто та їхати у сторону кордону.

На пунктах переходу мільйони людей чекали своєї можливості виїхати безпечно та кудись, де б не було страшно. Вся територія України була і продовжує бути під загрозою артобстрілів, балістики, кинджалів, дронів.

Кожного дня повітряні тривоги від яких страшно та моторошно кожному. Від початку повномасштабного вторгнення всюди облаштували спеціальні укриття, щоб хоч якось зберегти життя.

У всіх навчальних закладах діти, студенти не мають можливості повноцінно навчатись, адже буває таке, що по декілька разів під ряд тривога і потрібно бігати туди-сюди в укриття.

Коли окупанти почали трощити українські електростанції, то люди масово залишалися і далі залишаються без світла, адже прифронтові області, райони, міста все ще під обстрілами і електрики не мають можливості терміново їхати туди, бо тоді і їхнє життя буде під загрозою і, зрештою, кому ж як не їм потім доведеться відновлювати всі електричні станції, лінії . І це знову ж таки ускладнює ситуацію із навчанням, тому що немає світла і діти повинні з ліхтарями читати книжки, писати домашні завдання, хоч якось себе розвивати, добре, якщо виключають світло, коли темніє пізніше, і тоді можна при денному світлі вчитися, а зимою - це неможливо. Хоча зараз все ж ситуація покращилася, але це все завдячуючи нашим захисникам, які захищають нас і нашу державу від окупантів. А ми, зі свого боку,

допомагаємо їм із збором коштів на дрони, тепловізори, щоб забезпечити їх усіма необхідними засобами оборони, автомобілями.У всіх школах міста Тернополя діти допомагають плести маскувальні сітки, окопні свічки та багато іншого.

Для всіх внутрішньо переміщених осіб надається безкоштовна допомога у вигляді одягу,їжі,побутових засобів та навіть тим, кому потрібна допомога у вигляді психологічної підтримки, організовуються зустрічі із психологами,які можуть піднести дух, підбадьорити, розрадити…. Часто відбуваються благодійні ярмарки, на яких збираються всі - і дорослі і малі - та готують різного роду ласощі, щоб люди донатили й допомагали наближати нашу перемогу! Бере пекучий біль за вкрадене дитинство, втрачені безліч життів….наших Героїв, яким лиш жити і бути щасливими, але вони віддали і продовжують віддавати свої життя за наше з вами майбутнє, за нашу волю, за незалежну Україну! СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!