Олені Вікторівні було страшно виїжджати з дому, але залишатися в Костянтинівці було дуже небезпечно

Я з міста Костянтинівка. Я одна: молодша донька три роки працює в Польщі. Мама моя перед війною померла, і старша донька також померла.

У нас ще в перший день був вибух у військкоматі, але ми ще залишались вдома. Коли все почалося, то у нас були страшні ціни на все. У нас сірники коштували по 40 гривень. Вирішили виїхати, коли обстріляли вокзал в Краматорську. 

Там залишилося багато знайомих. Вони сидять без газу, без води, але люди сидять і бояться кудись виїжджати.

Їхати було страшно, бо дороги були пусті. Не було можливості купити бензину - ми купляли по завищеній ціні. Але, слава Богу, приїхали в Запоріжжя. Моя родичка виїхала в Голандію і залишила нам свою квартиру, в якій ми і проживаємо.

Коли ми приїхали в Запоріжжя, нам дуже допомагали. І дякуємо Фонду Ріната Ахметова, він також нам допомагав.

Найбільше шокували всі ті розповіді близьких людей, з якими ми спілкуємося. Слава Богу, я своїми очами нічого страшного не бачила, але мене турбує це все. Не сплю ночами - переживаю за нашу країну, за наш народ.

Так. Ми все сподівалися що це все швидко мине і ми повернемося до того життя яке у нас було, та на жаль, такого не трапилося.

Як на мене - щоб війна і завтра закінчилася. Дуже довго це все йде, але я вірю, що все буде добре. Захисники виженуть цих окупантів з нашої землі, люди повернуться по своїм домівкам, і будемо жити ще краще, ніж жили до війни.