Кочегарова Діана, 9-А клас, Печерський ліцей №75, м. Київ

Викладач, що надихнув на написання есе – Онищук Людмила Іванівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого о 5 ранку я прокинулася від шуму на кухні. Мої батьки гучно про щось говорили. Єдине що я почула, як батько каже мамі: «Почалася війна, збирай документи та повідом малечу». Через пару секунд до мене в кімнату забігла мати, розбудити мене. У мене не було слів, тяжкі думки заполонили весь дім. Поки кричала тривога, я швидко складала свої цінні речі. Через годину до нас приїхали родичі, і всі разом ми вирішували, що нам робити.

Ми сіли у машину та поїхали за місто у дім близьких друзів. Через вікно я бачила незвичайно великі черги до банкоматів, магазинів, безкінечні затори у бік виїзду із міста.

Ми спали в одязі, всі четверо на одному маленькому ліжку. Вночі ми прокинулися від вибухів. Яскраві спалахи були на все небо. Поки ми сиділи у підвалі, декілька хлопців охороняли будинок. І в один з днів вони побачили ліхтарики з ліса в напрямку до нас. Всі сховалися та закрили вікна великими пакетами з піском. Вранці все стихло.

Батьки вирішили виїхати на захід країни. Їхали ми 30 годин в пеклі, дуже добре, що в нас були запаси палива. Ми зупиняли авто на узбіччі та спали.

Потім загубилися на шляху і поїхали не тією дорогою, але це вберегло нам життя. Маршрут був через Вінницю — і саме в ту мить почався дуже сильний обстріл. Ми доїхали, слава Богу!

У Чернівцях ми пробули декілька місяців. Там у компанії друзів я почувала себе краще, моя тривожність стала меншою. Але все одно війна давала про себе знати.

Нарешті ми їдемо додому, сповнені радості повернення і збентежені тяжкими думками: «А що буде далі?» Як ми приїхали до Києва, все одно наші тривожні рюкзаки стояли зібраними, бо обстріли продовжувалися. Були навіть декілька днів підряд.

Зараз я, як і більшість, з вірою в наші ЗСУ намагаюся жити звично, проте кожного разу, коли я бачу спалахи, чую вибухи, як у першу ніч, мене охоплює такий стан, як це було вперше.

Моя родина допомагає нашим Збройним Силам України, зараз без цієї допомоги просто ніяк, всі це розуміють. Ми донатимо, долучаємося до різноманітних благодійних заходів, купуємо потрібні речі, організовуємо різні збори для військових, бо саме їм найтяжче, саме завдяки ЗСУ ми маємо спокій.

Я вірю в нашу перемогу, наші зусилля недаремні, разом ми сила!