Я проживаю в Галициновому Миколаївської області, працюю медпрацівником. Важко було, коли нас обстрілювали, і зараз важко. Мені 50 років. Я не виїжджала, тому що на мені мати з інвалідністю. 

24 лютого зранку їхала на роботу - нас якраз бомбили. Прилетіло в Кульбакіне, і я попала під обстріл.

Нашу хату розбомбило, а так - усі живі, слава Богу. Рідні - зі мною, всі вдома. Троє сестер із родинами – всі тут, ніхто нікуди не поїхав.

Найстрашніше – це втратити рідних. Страшно, коли бомбили, бо не знали, що робити, але слава Богу, все трошки минулося.

Я вважаю, що ми повинні перемогти. Господь Бог з нами, і тільки він нам допоможе в цій ситуації, а коли закінчиться війна - ніхто не знає.

В майбутньому хочеться це жити без війни, в мирі, щоб всі були живі і здорові.