Камець Анна, 10 клас, КЗ ЛОР "Львівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Микита Богдана Богданівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Наше життя - це нескінченний вирій безлічі подій, які неодноразово можуть перевернути все з ніг на голову та значно змінити світогляд. У всіх людей складаються обставини по-різному, проте далеко не кожен знає, що у будь-яких ситуаціях важлива підтримка й допомога. Отож, поговоримо про головне. Будучи підлітком у віці дванадцяти-тринадцяти років я мріяла стати співачкою, оскільки гарно співала та мала чудовий голос і академічний слух. Пізніше розглядала професію кондитера, тому що був неабиякий хист до цього.

Потім зібралась із думками і вирішила в майбутньому вступати на юриста цивільної спеціалізації. Проте один день зміг зруйнувати всі плани та цілком змінити моє життя.

Двадцять четверте квітня дві тисячі двадцять другого року - дата, яка закарбувалася у моїй памʼяті назавжди. Цей день був сповнений нестерпним болем, гіркими сльозами та стражданнями. Саме тоді, на Великдень, вся наша родина зібралася разом за одним столом. Раптом залунав дзвінок телефона, зі слухавки почулися слова: «Ми нарешті знайшли його тіло… Ігор загинув, прийміть мої співчуття…».

У той момент, здавалось, весь світ рухнув, а земля пішла з-під ніг. Мій хрещений, мій другий батько, мій вірний друг та надійна опора… Як так?!.

Я вірю в те, що його загибель невипадкова. У нього був спеціальний бойовий кітель з образом Божої Матері на спині всередині. Кожного разу, ідучи на позиції, мій хрещений одягав саме його і вірив у те, що він має особливу силу та неабияк оберігає від усіх бід. Проте, взявши із собою у свій останній бій інший кітель, Ігор загинув, після чого довгий час вважався зниклим безвісти. Згодом новина про його загибель дала мені неабиякий поштовх до майбутнього - і я вирішила вступати до навчального закладу військового спрямування. Усі мої плани та мрії про вступ на цивільну професію були розбиті вщент.

Що ж, вступати - так вступати! Відверто кажучи про реакцію моїх батьків, тато не дуже позитивно відреагував на таку новину, мовляв: «Доню, ти ж дівчинка; в країні війна - це досить небезпечно. Подумай ще».

Проте мама підтримала у всьому, за що я їй безмежно вдячна, адже тепер не бачу себе у цивільній сфері життя та навіть не розглядаю такі варіанти. Разом із татом вони допомогли у всьому: у виборі навчального закладу, у підготовці до вступних іспитів - це надзвичайно цінно для мене. Їхня підтримка - це ще один доказ того, що без неї ніяк, вона дуже важлива та необхідна.

І хто би що не говорив, я переконана, що сила допомоги надзвичайно вагома у нашому житті, адже вона дає крила до життєвого польоту.