Ми навіть не вірили, що війна почалася. Зранку прокинулися, побачили, що гелікоптери росіян літали й обстрілювали. Прильоти були за річкою, людям корів порозривало. І вікна вилітали, і хати тріскалися.
Шокувало, коли окупанти ходили по дворах і брали, що хотіли. Машини в людей забирали. Грабували. Чоловіка в спину автоматом штовхали, лазили, щось шукали. Страшно було дуже.
Вода в нас була в колодязях, ми тачкою возили. Світла не було. Дровами пічку топили. Спершу було дуже важко, їсти нічого. Траплялося й таке, що ні хліба, ні борошна ніде було купити.
Рідні всі виїхали й досі додому не повернулися, а ми вирішили залишитися. У нас була надія, що все буде добре. Не хотілося все кидати. Але в нас росіяни не жили, тільки приїжджали. А з інших сіл, де вони жили, родичі якраз і виїхали.
Психологічно важко було, але ми якось справлялися. Мені - якби й сьогодні війна закінчилася.
