Я з Гуляйполя, мені 63 роки, пенсіонерка. Самий початок я вже не дуже пам’ятаю. Мені хтось зателефонував і сказав, що війна.
Коли місяці в підвалі прожили, тоді й вирішили виїхати. А потім чоловік знову туди повернувся - постійно переживаю за нього.
У Гуляйполі немає води, світла, газу. Усе поперебивали. Дуже важко там жити. Гуманітарну допомогу підвозять - то хоч їсти є що, а аптеки не працюють, ліків немає. Це також важко.
Наше життя вже дуже змінилося. А що буде далі – навіть не знаю. Чекаємо вже на перемогу, хотілося б повернутися додому. Хочеться, щоб дім вистояв, щоб було куди вертатися.
