Хархан Діана, 10 клас, Немиринецький ліцей Ружинської селищної ради Житомирської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Міськова Тетяна Олександрівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Тиша… Суцільна мертва тиша, яка заполоняє все навколо. Тиша у повітрі, тиша на землі, тиша у кожному куточку містечка, тиша у душах людей. А потім паніка… Пекельна паніка, коли розум відмовляється від реальності і ти не знаєш, що тобі робити далі. І черги… Нескінченні черги людей… Зачиняються аптеки, магазини, банкомати, поштові відділення, дитячі садочки, школи... Життя ніби завмирає… А потім вибухи… Десь близько і зовсім далеко.

Вибухи, від яких у тебе все стискається в грудях і ти не можеш дихати. І ти вже починаєш розрізняти на слух літак летить чи ракета. А особливо страшно вночі! Так війна увірвалась в моє життя, життя 12-тирічної дівчинки, як і в тисячі життів інших українців.

Я народилась на Донеччині. Це моя маленька Батьківщина! Край териконів – велетнів, шахтарської слави та безмежних пшеничних і соняшникових полів. Але війна все змінила, точніше зруйнувала… зруйнувала той світ, в якому я жила.

Напевно, чувши колись слово «єдність», у кожного виникали певні асоціації. Дружність, незламність, довіра, взаємодопомога і підтримка, віра, надія – це все дуже схоже на наші уявлення щодо єдності. Але зараз особисто для мене значення цього слова дещо змінилось. І моє ставлення до нього змінилось також.

По-справжньому я відчула силу слова «єдність», коли моє маленьке містечко перетворилось на одну єдину і сильну родину. Кожен мешканець намагався бути корисним.

Хтось ніс речі для біженців, чиї міста вже були зруйновані, хтось випікав смаколики для військових. Одні відкривали збори на амуніцію або авто, інші донатили. Люди плели маскувальні сітки та шкарпетки, облаштовували бомбосховища, допомагали літнім людям. Волонтери гуртувалися, а до тероборони вступали добровольці. Підприємці нашого містечка допомогли облаштувати блок – пост на в’їзді. Ніколи не забуду ці величезні протитанкові їжаки!

В місті не залишилось жодної пустої пляшки - люди після роботи вечорами готували коктейлі Молотова. Ми розуміли один одного без слів! Ми готувались боронити свій ДІМ!     

Тема війни болісна для кожного українця. І наскільки б далеко ти не знаходився від лінії фронту, війна так чи інакше торкнеться тебе. Її подих відчуває кожен, хоча і з різною силою. І зараз дуже важливо допомагати та підтримувати інших. Бо ми люди! Варто діяти!!! Навчати, лікувати, готувати, надавати прихисток, підтримувати наших військових і просто зігрівати своїм теплом інших людей. Такі прості і зараз дуже потрібні речі!

А найголовніше, ми маємо докласти всіх зусиль, щоб це жахіття більше ніколи не повторилось.

І саме тому зараз ми, як ніколи, об’єднані у своїх вчинках, думках і мріях. Бо ми всі разом прагнемо Перемоги і бажаємо жити у вільній, безпечній, справедливій і успішній країні. Саме таку Україну кожен з нас хоче бачити, саме такою ми її відбудуємо. Це земля наших предків, наша історія… Вона – наш спільний дім і іншого в нас немає… Її серце б’ється, поки б’ються наші серця! Вона живе, поки ми живемо! Вона бореться, поки боремося ми! І кожен з нас – її маленька частинка, а разом ми – єдиний, сильний народ!

Вона – наша країна! Унікальна, гарна, сильна, незламна, загартована, благословенна, єдина! Україна!  

Кожен українець розуміє, що означає «об’єднатись». Сила єдності відчувається у всьому: у кожному слові, написаному на папері чи надрукованому в нотатках, з метою надихати і мотивувати людей; у кожному відео зі збором грошей на військову техніку; у кожному виробі, чи-то маскувальна сітка, шкарпетки чи духмяна булочка, спечена з любов'ю для наших військових. Не варто пригнічувати свою значущість. У цьому і полягає суть єдності. Тільки разом ми зможемо стати сильнішими і тільки разом ПЕРЕМОЖЕМО ворога. Так, саме разом! Ми зможемо стати сильними, вільними та щасливими тільки об’єднавшись.   

Так, нам потрібен час. Ніхто не думав, що слово «війна» буде зустрічатись нам щодня в найсвіжіших новинах дня. Ніхто не був народжений для війни! Але життя неможливо поставити на паузу!

Ми не знаємо скільки це триватиме, не можемо дати відповіді на питання «Як?» і «Коли?», але ми точно знаємо, що переможемо, бо разом ми – СИЛА! Вірити в краще важко, іноді навіть здається, що неможливо, але віра має велику силу – вона мотивує і піднімає бойовий дух. Ми повинні вірити і сподіватися і не давати тому вогнику надії згасати в наших серцях! Знаєте, навіть після найтемнішої ночі завжди настає ясний день. І він обов’язково настане і для нас! Пам’ятаймо про це. І тоді ми всією країною зустрінемо світанок разом. Це буде найщасливіший день у житті кожного українця! Ми не знаємо, коли наші рани загояться - мабуть не скоро.

Я бачу нашу Україну після перемоги стомленою, але загартованою і об’єднаною, у сльозах, але це сльози радості, сльози перемоги! Я бачу майбутнє своєї країни разом з європейським народом.

Наша країна квітуча та незламна і обов’язково щаслива! Вона відбудовується! Нові красиві міста постають з попелу, діти знову ходять до дитячих садочків та шкіл, а їх батьки, як завжди, поспішають на роботу, літні люди неспішно прогулюються парками, всюди лунає сміх та найрідніша українська мова, а наші поля засіяні пшеницею, соняшником та кукурудзою замість снарядів, мін та уламків військової техніки. Улітку ми всі смакуємо херсонськими кавунами і їдемо відпочивати до вільного Бердянська, Маріуполя або взагалі до Криму.

Усі люди живуть звичайним, нормальним, і як виявилося, найщасливішим життям без слів «Увага: Повітряна тривога!!!»

А найголовніше, що всі наші захисники та захисниці, живі і здорові повернулись додому, вони у своїх теплих оселях замість сирих окопів.  Вони зі своїми рідними, обіймають батьків та дітей. Такою я бачу нашу Україну після перемоги, а ви?!

Ми маємо бути ЩАСЛИВИМИ! Ми будемо ЩАСЛИВИМИ!