Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Діана Сергіївна Бочарова

«І ось раптом два снаряди впали зовсім поруч»

переглядів: 224

Бочарова Діана Сергіївна, Харківська загальноосвітня школа №42

Есе "Один день"

Про війну з самого дитинства я чула найчастіше від бабусі, так як вона народилась в 1942 році і, хоч ще була зовсім малою, про страхи війни пом’ятає. А особисто для мене війна, яка зараз іде на Донбасі почалася саме в той час, коли вона зачепила і наш будинок.

Я народилася в селищі Фащівка Перевальського району Луганської області. Тут я проживала разом з батьками, ходила до школи. Все було дуже добре. Але одного дня батьки сказали, що я повинна переїхати до бабусі, в сусіднє село, бо залишатися вдома небезпечно, так як почалися обстріли біля нашого селища.

В той момент я ще не розуміла, що почалася війна, не розуміла чому я повинна залишити свій дім, переходити до іншої школи, в якій мені було складно адаптуватися. Але зараз, коли це все лише спогади, я розумію: наскільки страшними були ці хвилини мого життя, і що саме для мене війна почалася саме з того моменту.

Отже, я перебралася до бабусі, і в один день, зробивши уроки, я лягла спати, було тихо і нічого не віщувало біди. Бабуся ще не спала, тому що, коли я заснула, десь вдалині почали стріляти, потім ближще і ближче.

І ось раптом два снаряди впали зовсім поруч - в сусідньому городі. Більшу частину удару взяв на себе також сусідський сарай. Хвилею повибивало всі вікна та деякі циглини з будинку. По двору валялося дуже багато дощок, шиферу. Вмить ми залишилися без даху над головою. Бабуся в останню хвилину вирішила накрити мене ковдрою, щоб осколки від вікон не поранили мене.

Коли я дивилася в очі бабусі, я бачила великий страх. Мені до болю було її дуже шкода, та я не знала, як я їй можу допомогти в цю хвилину. Вона дивилась на свою зруйновану домівку, в якій вона прожила все своє життя, робила все, щоб в неї була найгарніша домівка, але тепер все зруйновано. Усе, що ці, ні в чому невинні люди, наживали та будували роками, вмить було зруйновано.

Тепер і тут жити було небезпечно, тому батьки вирішили виїхати далі від рідного села, туди, де не стріляють. Так я опинилася разом з мамою в Харкові. Я стала навчатися в школі №42. В мене з’явилися нові друзі, я стала спокійно спати, не думаючи про те, що серед ночі почнеться стрілянина. Але я дуже хочу повернутися до рідного селища на Луганщині.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Фащівка 2014 Текст Історії мирних діти переїзд зруйновано або пошкоджено житло психологічні травми обстріли безпека та життєзабезпечення житло діти Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій