Антоніна Кашуба
Червоноградський гірничо економічний фаховий коледж
Вчитель, що надихнув на написання есе: Мись Наталя Стефанівна
1000 днів війни. Мій шлях
На дворі була чудова погода, ми були в передочікувані весни та пробудження природи. Проте у мережі витала напруженість та розмови буде, чи ні ? В цей час я, мої друзі та однокласники не дуже розуміли про, що йде мова, та просто насолоджувалися останніми, такими прекрасними мирними днями.
Одного дня проснулася від незрозумілих різких звуків, від чого стало трішки лячно. Коли взяла телефон у руки то зрозуміла, що немає світла, а в той час мама знервовано розмовляла по телефону, а моє серце ставало битися все швидше відчуваючи, щось дуже страшне...
Почалось... І в цей момент ми погрузилися неначе в страшний сон. З жахом на обличчі та глибокою вірою в душі, що скоро все буде добре. Ми спостерігали за жахом війни не вірячи, що це все реальність, допомагаючи місцевим військовим та їхнім бригадам. Прокидаючись від звуків повітряної тривоги здригаючись від вибухів, та навіть коли проводили ніч в укритті ми живемо та не втрачаємо віри в себе та в нашу Країну, допомагаючи та підтримуючи один одного та наших захисників ми об'єдналися та стали як одне ціле, як народ який ніколи не стане на коліна перед ворогом.
І навіть в цей жахливий час ми продовжували бути людьми, знаходили нових друзів та любили.
Також на превеликий жаль були моменти від яких серце обливалось кров'ю та холола кров в жилах. Коли бачили сотні зруйнованих життів людей, плач батьків. Та коли відчували цю нестерпну біль від втрати близьких людей, героїв України, які зробили неймовірний вклад врятувавши сотні мирних людей.
Дякуючи нашим захисникам, були і хороші моменти. Я маю змогу навчатися розвиватися, щоб побудувати країну нашої мрії, та відпочивати спостерігаючи за грою нашого Донецького шахтаря.
Ось так пройшло 1000 днів наповнені болем, страхом, незламністю та вірою у світле майбутнє. З нетерпінням чекаю коли закінчиться цей страшний сон і всі ми прокинемось під мирним небом .
Все буде Україна!