Зоряна Босюк, 10 клас, Тутовицький ліцей Сарненської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Корсун Тетяна Павлівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Є події, що змінюють життя не окремої людини, а цілої нації. Для всіх українців такою подію стала війна. Вона прийшла несподівано і жорстоко залишаючи після себе страх, біль і невизначеність.

Вона показала українцям, як багато залежить одне від одного. Волонтери, медики, військові, прості, небайдужі люди – усі вони стали символом сили допомоги. Люди навчилися допомагати іншим так, як колись допомагали тим, кому це потрібно: збирати речі для переселенців, підтримувати словом, просто бути поруч.

Ця подія змінила життя мільйонам українців назавжди. Вона навчила цінувати просте, бути вдячним і не мовчати, коли поруч комусь важко. У війні ми втратили багато, але знайшли головне – розуміння, що допомога і добро можуть вистояти навіть перед найстрашнішим лицем зла.

Війна перевернула життя з ніг на голову, розділила життя українців на «до» та «після», змінила пріоритети, зруйнувала звичайний уклад життя та загартувала людські душі. Але водночас вона пробуджує те, що спить у мирні часи – силу допомоги.

Коли перші вибухи пролунали в містах, люди відчули страх, розгубленість і безпорадність. Війна прийшла зненацька, залишаючи зруйновані будинки та розбиті долі. Проте вона розбудила інше: здатність об’єднуватися, підтримувати одне одного і простягати руку допомоги. Сила допомоги виявляється в різних формах: одні люди роздають гарячу їжу тим, хто втратив дім, інші плетуть маскувальні сітки для захисників, треті збирають кошти для поранених. Кожна така дія – це промінь світла у темряві війни, що зігріває серця і повертає віру. Допомога – це не лише матеріальна підтримка. Це ще й слова розради, обійми, присутність поруч у важку хвилину. Коли все довкола здається безнайдійним, саме ця невидима сила стає опорою, яка тримає людей на плаву.

Війна змінила все – зруйнувала міста, розкидала людей по світу, залишила по собі незліченні рани. Сила допомоги стала тією ниткою, що зшиває розірвані долі, світлом, яке пробивається крізь темряву. Це те що об’єднало людей у найважчі дні. І ця сила стала тим фундаментом, на якому будується наша перемога.

Бо перемога це не про битви на полі бою. Це про те як ми не втратили себе у найтяжчі часи. Це про те, як кожен з нас, попри втому і біль, простягнув руку ближньому. І хоч війна відібрала багато, вона не змогла забрати головного – людяність. І саме це стало нашою спільною зброєю, зрештою і приведе нас до перемоги. І я вірю,що вона вже скоро.

Я мрію про той день, коли Україна здобуде перемогу – не лише на полі бою, а й у серцях кожного з нас. Перемогу, яка означатиме повернення до мирного життя, до родин, до мрій. Я хочу щоб наша країна знову розквітла, щоб діти більше ніколи не чули звуку сирен, а замість тривоги в очах людей з’явилася надія і радість. Потрібно, щоб ми перемогли – не тільки ворога, а й зневіру, розбрат, байдужість. Щоб ми зберегли в собі ту силу допомоги, що згуртувала нас у найтяжчі часи, бо саме вона стала ключем до виживання, і саме вона стане ключем до нашої майбутньої перемоги. Я впевнена : ми -  переможемо.