Перші дні війни з жахом згадує Жанна Олексіївна з Новолуганського. Тихе селище зразу перетворився на лінію фронту. Постріли й вибухи, перебої з подачею води і газу, дефіцит продуктів – життя мирних людей дуже змінилося.

Ми в селищі були. Почали стріляти. Страшно. Коли перший день війни був по самій Україні, у селищі в нас не було. Почали зі Слов’янська. Спочатку в нас відгомони були, ми чули тільки, що в Горлівці стріляють. А вже коли до нас прийшло, тоді й ми відчули, що це таке.

І будинки горіли, і кулі літали, і ми бігали. У магазин біжиш, а біля тебе поруч кулі літають, і ти не знаєш: чи то додому до дитини бігти, чи то в магазин, тому що... ковбасу привезли.

І будинки горіли, і кулі літали

Було таке, то води немає, то газу, тому що перебивали.

Ми, коли виїжджали, ще Горлівка відкрита була. У нас тут чоловік на море возить, і ми з ним їхали до Урзуфа. А з Урзуфа поїхали перечекати в Мелітополь – у мене там брат. Ми там, може, місяць-півтора побули. А назад поверталися вже потягом. Ще Горлівка була відкрита. І після цього вже й Горлівку перекрили.

Отримували гуманітарну допомогу, і від Ріната Ахметова отримували. Не один раз, багато разів. Допомогло дуже сильно. Допомога хороша. Я в цей час не працювала, а купувати продукти все одно треба. Спасибі, що давали.