У перший день війни я була вдома, у Запорізькій області. Почула вибух, я побігла в коридор. Поряд влучив снаряд. Так почались воєнні будні. Не працювали магазини, аптеки та лікарні. Мені тяжко було виживати.

Я не могла виїхати, бо дуже старенька. Потім за мною приїхала онука з чоловіком та вивезли мене. 

Зараз я живу в Запоріжжі, а моя душа залишилась вдома. Не знаю, що з моїм будинком. Ті, люди, які залишилися в селі, вже загинули. Дуже шкода, що так сталось. Нічого хорошого немає. Я зараз не живу, а існую. Сподіваюсь, що війна скоро закінчиться. Куди мені повертатись, не знаю.